Криптани чи брокери в зоні ризику?

Чому зазвичай викрадають криптанів, а не власників брокерських рахунків (погодьтеся, випадків стало більше)? Це й справді звучить, на перший погляд, дивно. Гроші – вони «і в Африці» гроші: чи то в банку, чи в крипті. Але на практиці різниця між цими світами приблизно така, як між сейфом з охороною і валізою з кодовим замком, яку ти носиш із собою.

За даними криптовалютної біржі Binance, ексклюзивно наданими редакції BeInCrypto, за останні шість років у Північній Америці зафіксовано 56 таких випадків, у Європі – 48, а в Азії – 62 викрадення з метою вимагання криптовалюти.

Випадки викрадення людей з метою вимагання криптовалюти за регіонами з 2019 року. Джерело: Binance

Від початку року у Франції зафіксували 41 викрадення або вторгнення до будинку, пов’язане з криптовалютою. Про це повідомляє CoinDesk з посиланням на дані місцевих правоохоронців. «У Франції цього року зафіксовано 41 викрадення людей, пов’язане з криптовалютою, що становить приблизно одне викрадення кожні 2,5 дня», – пише видання.

Почнемо з базової відмінності. Класична фінансова система: банки, брокери на кшталт Interactive Brokers, побудована навколо контролю і посередників. У вас є гроші, але керувати ними повністю самостійно ви не можете. Будь-який великий рух проходить через ланцюг перевірок: підтвердження, комплаєнс, антифрод, інколи – живі дзвінки з питанням «це точно ви?».

І це не бюрократія заради галочки. Це саме той рівень захисту, який робить насильницьке вимагання вкрай незручним.

Уявімо, що зловмисники намагаються «вичавити» гроші з брокерського рахунку. Їм потрібно:

• змусити людину продати активи;
• ініціювати виведення коштів;
• пройти перевірки брокера;
• дочекатися переказу (інколи дні);
• потім ще якимось чином отримати гроші.

Кожен етап – це ризик. Будь-який співробітник банку може запідозрити неладне. Будь-яку транзакцію можуть зупинити. Будь-який дзвінок клієнту може зірвати всю схему. А якщо йдеться про зняття мільйонів готівкою в Європі – це вже не просто підозра, а майже гарантований інтерес з боку правоохоронців.

Тепер подивімося на крипту. Тут ключове слово – «самокастоді». Якщо у людини є доступ до приватного ключа, вона повністю контролює кошти. Немає посередника, який скаже «зачекайте, давайте перевіримо». Немає оператора, який зателефонує. Немає кнопки «скасувати через службу підтримки». Є лише одна дія – підпис транзакції.

І тут з’являється неприємна, але важлива реальність: крипта радикально знижує «тертя» для переказу коштів. Причому не лише для чесних користувачів, а й для злочинців.

З технічної точки зору сценарій виглядає лякаюче просто:

• є доступ до людини;
• є доступ до її ключа (або можливість його отримати);
• є транзакція;
• гроші пішли.

Далі підключаються інструменти на кшталт міксерів і кросчейн-мостів, які ускладнюють відстеження. І на цьому етапі шанси повернути кошти різко падають. У традиційній системі гроші «рухаються повільно, але захищено». У крипті – «швидко і безповоротно». Звідси і різниця у «привабливості» для злочинців. Не тому що крипта гірша чи краща, а тому що в неї інша архітектура.

Є ще один важливий фактор – незворотність. Банківський переказ можна оскаржити, заморозити, відкотити. Криптотранзакцію – майже ніколи. Це як надіслати лист без зворотної адреси, який не можна перехопити.

Тепер про популярний аргумент: «але ж шахраї обманюють людей і в банківській системі». Так, але там ключове слово – обман, а не примус. Людина сама переказує гроші, хай і під тиском або маніпуляцією. Це принципово інший юридичний і операційний сценарій.

Фізичний примус у класичній фінансовій системі стикається з величезною кількістю бар’єрів. У крипті цих бар’єрів менше – і саме це змінює модель ризику. І тут виникає найнеприємніша думка. Будь-яка публічна інформація про великі криптоактиви фактично знижує «вартість атаки» для зловмисника. Тому що:

• відомо, що у людини є ліквідний актив;
• відомо, що його можна швидко перевести;
• відомо, що транзакцію складно скасувати.

Це не означає, що крипта «небезпечна сама по собі». Це означає, що вона потребує іншої культури безпеки. Такої ж, як при зберіганні готівки чи золота, тільки в цифровій формі.

У підсумку ми приходимо до простого висновку. Проблема не в тому, що хтось «любить криптанів». Проблема в тому, що сама конструкція криптовалют робить їх більш зручною ціллю для певного типу злочинів. І так, у цьому сенсі будь-які списки, реєстри або витоки даних про власників великих криптоактивів – це вже не просто питання податків чи регулювання. Це питання особистої безпеки. Тому що технології дають свободу. Але разом із нею – і повну відповідальність.