США та Іран: «знову двадцять п’ять»?

Ситуація навколо Ірану вкотре демонструє один із головних парадоксів сучасної геополітики: дипломатичні переговори тривають практично одночасно з військовими ударами. Поки Вашингтон і Тегеран публічно говорять про можливість укладення угоди та потенційне перемир’я, на Близькому Сході продовжується обмін атаками по військових об’єктах, а ризик нової ескалації залишається високим.

Протягом останніх днів США завдали серії ударів по іранській військовій інфраструктурі. За даними американської сторони, цілями стали радари та пункти управління безпілотниками в районі Горука та на острові Кешм. У Вашингтоні заявили, що операція стала відповіддю на знищення американського розвідувального безпілотника.

Відповідь Тегерана не забарилася. Іранські сили завдали удару по американській авіабазі в Кувейті. Корпус вартових ісламської революції попередив, що у разі нових атак з боку США відповідь може бути значно масштабнішою. Таким чином конфлікт поки що залишається у фазі контрольованої ескалації, коли сторони демонструють готовність застосовувати силу, але водночас намагаються не перейти до повномасштабного військового зіткнення.

Додаткової напруги додали заяви глави Пентагону Піта Гегсета. За його словами, американські збройні сили готові будь-якої миті відновити удари по Ірану, якщо дипломатичні переговори не приведуть до досягнення домовленостей. Багато аналітиків розглядають цей сигнал як спробу посилити тиск на Тегеран перед черговим етапом переговорного процесу.

Водночас позиція президента США Дональда Трампа виглядає суперечливою. З одного боку, Білий дім досі не затвердив обговорюване 60-денне перемир’я. З іншого – сам Трамп продовжує заявляти, що Іран зацікавлений в укладенні угоди і що шанси на досягнення домовленостей залишаються високими. За його словами, Тегеран демонструє готовність до переговорів і прагне уникнути подальшого погіршення ситуації.

Фактично зараз складається досить незвична картина. На дипломатичному рівні сторони продовжують обмінюватися сигналами про готовність до компромісу. На військовому рівні відбувається обмін ударами. На інформаційному рівні обидві сторони намагаються продемонструвати власну силу і водночас зберегти простір для переговорів. Саме тому багато експертів називають те, що відбувається, не миром і не війною, а затяжною фазою керованого тиску.

Особливо цікавою виглядає реакція фінансових ринків. Якщо в перші місяці загострення будь-який удар на Близькому Сході викликав сплеск волатильності, то зараз інвестори демонструють помітну втому від геополітичних ризиків. Ринок дедалі менше реагує на чергові заголовки про взаємні атаки.

Це добре видно за динамікою захисних активів. Із золотих ETF продовжується відтік капіталу, що виглядає незвично на тлі напруженості, яка зберігається в регіоні. Одночасно спотові Bitcoin ETF фіксують серію негативних днів поспіль, а загальний обсяг відтоку коштів уже вимірюється мільярдами доларів.

Ще показовішою є ситуація на американському фондовому ринку. Попри конфлікт навколо Ірану, основні індекси США завершили тиждень поблизу історичних максимумів. Інвестори й надалі роблять ставку на штучний інтелект, корпоративні прибутки та економічне зростання, приділяючи геополітиці значно менше уваги, ніж рік тому.

Нафтовий ринок також подає цікавий сигнал. Хоча Близький Схід залишається ключовим регіоном світового видобутку нафти, ціни на сировину завершили травень приблизно на 20% нижче від рівня початку місяця, показавши найгірший результат за останні шість років. Це означає, що трейдери поки не очікують серйозних перебоїв із постачанням і не закладають у котирування сценарій масштабної війни.

У підсумку складається досить незвична ситуація: військові ризики зберігаються, дипломатія залишається вкрай невизначеною, але фінансові ринки дедалі більше поводяться так, ніби конфлікт уже став частиною звичного фону. Головне питання тепер полягає в тому, чи зможуть США та Іран перетворити нинішній обмін сигналами на реальну угоду, чи черговий удар однієї зі сторін знову поверне регіон на межу великої кризи.