Президент-інвестор: вклад в облігації чи вклад у себе?

? Reuters пише: Дональд Трамп придбав облігації на суму не менше 82 мільйонів доларів, які прямо виграють від рішень його власної адміністрації. З юридичної точки зору це не є прямим порушенням закону — і саме в цьому, мабуть, найтривожніша частина історії. Етичний аспект, конфлікт інтересів і питання чесності державного управління опиняються в ситуації, де формально «все законно», але фактично — щось відверто пахне смаженим.

У більшості розвинених демократій така ситуація спричинила б політичний шторм. Скандал. Вимоги відставки. Парламентські комісії. Публічні слухання. Бо базовий принцип демократичного управління простий: чиновник не має права використовувати службове становище для особистого збагачення. Федеральним службовцям США, сенаторам, міністрам — заборонено ухвалювати рішення, що впливають на їхні фінансові інтереси. Якщо існує ризик конфлікту — необхідно або відмовитися від участі в рішенні, або позбутися активу.

Але у президента США є унікальна лазівка. Ще у 1960-х, у розпал холодної війни, Конгрес вирішив, що президент постійно ухвалює рішення, які зачіпають усю економіку одразу: від енергетики до фінансів, від зовнішньої торгівлі до оборони. А отже — уникнути конфлікту інтересів неможливо. І створив виняток: президент і віцепрезидент не підпадають під загальну заборону (18 U.S. Code § 208). Єдина вимога — публічне розкриття доходів.

Виходить парадокс: президент технічно може ухвалювати рішення, що приносять йому прибуток, і закон не заперечує. Але демократичні норми — заперечують.

Саме тому президенти США традиційно створювали сліпі трасти або повністю продавали активи, щоб навіть натяку на особисту вигоду не виникало. Так робили Обама, Буш-молодший, Клінтон. Це був неписаний стандарт пристойності: «не наживайся на посаді».

Трамп у 2017 році зламав цю традицію. Він відмовився продавати активи Trump Organization, не створив сліпого траста і передав бізнес дітям, зберігши фактичний вплив. Юридично це допустимо. Політично — безпрецедентно. Етичні питання висять у повітрі й досі.

Подібні ситуації вже призводили до розслідувань у США. У 2020 році кілька сенаторів потрапили під слідство після того, як на закритому брифінгу дізналися про наближення пандемії COVID і оперативно продали акції авіакомпаній — ще до того, як публічно стало відомо про ризики. Тобто правила працюють, коли йдеться про звичайних політиків. Але не про президента.

Як це працює в інших демократіях?

Погляньмо на міжнародну практику:

• Велика Британія: прем’єр-міністр зобов’язаний передавати активи в сліпий траст і не знати, куди інвестуються кошти.
• Франція: президент повинен продати конфліктні активи або передати управління незалежному довіреному управляючому.
• Німеччина: канцлер не може мати бізнес-інтересів, які бодай якось перетинаються з посадою.
• Канада: прем’єр-міністр або продає акції, або розміщує активи в сліпий траст — інших варіантів немає.

Отже, в більшості демократій така історія спричинила б лавину наслідків — юридичних та політичних. Бо особиста вигода, змішана з владою, автоматично підриває довіру до інститутів.

А в США виникає дивна дуальність: система стримувань і противаг нібито працює, але кілька ключових прогалин у законодавстві дозволяють президентові робити те, що не дозволено нікому іншому.

То що ж відбувається? Трамп руйнує демократію зсередини чи просто користується правилами, що дісталися у спадок?

Президент США Дональд Трамп виходить із Овального кабінету в бік президентського літака у Білому домі у Вашингтоні, округ Колумбія, 14 листопада 2025 року. REUTERS/Evelyn Hockstein.

Відповідь залежить від того, як ви дивитеся на демократію:

 

 

• Якщо як на систему законів — Трамп діє в межах букви закону.
• Якщо як на систему норм, довіри та політичної культури — його дії б’ють по самому фундаменту.

Бо демократія тримається не лише на тому, що написано в кодексах, а й на тому, чого лідери не повинні робити, навіть якщо можуть.

⏳ І сьогодні ми бачимо, як розрив між законом і етикою стає дедалі ширшим.