Конфлікт з Іраном може увійти в історію як один із ключових поворотних моментів для глобальної фінансової системи і, зокрема, для нафтодолара. Такий висновок міститься в аналітичному звіті Deutsche Bank Research Institute від 24 березня 2026 року, підготовленому аналітиком банку Маллікою Сачдевою (Mallika Sachdeva). Йдеться не про гучний заголовок заради заголовка, а про системний зсув, який поступово підточувався роками – і тепер отримав потужний геополітичний імпульс.
Долар став світовою резервною валютою не випадково і не за збігом обставин, а завдяки сукупності економічних і політичних рішень. Після відмови США від золотого стандарту в 1971 році долар перейшов у режим фіатної валюти, де його стійкість визначається не золотом, а довірою до американської економіки та держави.
Ключовим елементом цієї конструкції став нафтодолар. У 1974 році Саудівська Аравія уклала угоду зі США: нафта торгується виключно в доларах, а виручка від її експорту реінвестується в американські державні облігації. Натомість Вашингтон надавав військові гарантії безпеки. Ця модель стала стандартом для країн Перської затоки і закріпила долар як основну валюту глобальної торгівлі енергоресурсами.
Механізм був простим і, як це часто буває в таких випадках, геніальним: нафта потрібна всім, отже валюта, в якій вона торгується, стає «валютою за замовчуванням» для всієї світової економіки. У підсумку долар отримав не лише попит, а й системне накопичення – країни накопичували доларові резерви, інвестували їх у казначейські облігації США і тим самим підтримували саму систему.
Однак жодна система не є вічною, особливо якщо вона побудована на глобальному балансі інтересів. Deutsche Bank виділяє кілька структурних змін, які почали послаблювати нафтодолар ще до нинішнього конфлікту.
По-перше, США перестали бути головним покупцем близькосхідної нафти. Завдяки сланцевій революції країна стала практично енергетично незалежною. Водночас основним споживачем нафти стала Азія. Сьогодні значна частина близькосхідного експорту спрямовується до Китаю, Індії та інших країн регіону, а не до США. Сьогодні 85% близькосхідної сирої нафти йде в Азію, і Пекін дедалі наполегливіше домагається переходу розрахунків у юанях. Це зміщує економічний центр тяжіння і підриває стару модель.
Саудівська Аравія продає Китаю в чотири рази більше нафти, ніж США
По-друге, Китай активно просуває використання юаня в міжнародній торгівлі. Це не просто амбіції, а системна політика, підкріплена інфраструктурою та угодами з ключовими постачальниками енергоресурсів.
По-третє, проєкт mBridge і розвиток цифрових валют центральних банків створюють альтернативну платіжну систему. Ця система дозволяє проводити розрахунки напряму між країнами, оминаючи SWIFT і доларову кореспондентську мережу. Фактично це паралельна фінансова архітектура, яка вже працює, а не обговорюється на рівні концепцій.
І, нарешті, санкції проти окремих країн прискорили фрагментацію фінансової системи. У низці випадків розрахунки вже ведуться в альтернативних валютах – юанях, рупіях – що формує прецеденти обходу доларової інфраструктури.
Війна навколо Ірану стала не просто політичною подією, а стрес-тестом для всієї системи нафтодолара.
По-перше, було поставлено під сумнів один із ключових елементів системи – «зонтик безпеки» США. Історично країни Перської затоки погоджувалися на розрахунки в доларах в обмін на захист. Якщо цей елемент слабшає, зникає і частина мотивації дотримуватися старої моделі.
По-друге, логістика постачання нафти через Ормузьку протоку дедалі частіше залежить не лише від військової сили, а й від дипломатії. З’являються кейси, коли доступ до постачання забезпечується через переговори, а не через силову присутність США.
По-третє, обговорюється можливість розрахунків за нафту в юанях. Якщо такі домовленості закріпляться, це може стати точкою неповернення. У такому сценарії виникає не просто альтернатива долару, а нова система, де різні регіони використовують різні валюти для енергетичних розрахунків.
Це і є потенційний «нафтоюань» – не як єдина глобальна заміна, а як паралельна система.
Попри тиск, у долара залишаються серйозні захисні механізми. США залишаються найбільшою економікою світу, мають найглибші фінансові ринки і контролюють значну частину глобальної фінансової інфраструктури.
Крім того, США можуть компенсувати втрату впливу за рахунок контролю над власними енергетичними ресурсами. В оптимістичному сценарії Америка посилює роль ключового постачальника енергоресурсів, а не лише споживача. Це дозволяє зберегти вплив на ціноутворення і підтримувати долар як основну валюту розрахунків.
У більш складному сценарії можлива фрагментація: частина світової торгівлі нафтою продовжує вестися в доларах, особливо в західній півкулі, тоді як Азія поступово переходить на альтернативні валюти.
Також важливо враховувати роль резервів країн Перської затоки. Їхні валюти прив’язані до долара, а самі країни тримають величезні доларові активи. Різка відмова від долара може вдарити по їхній фінансовій стабільності. Однак поточний конфлікт може змусити ці країни активніше використовувати накопичені резерви всередині своїх економік – на відновлення інфраструктури та оборону. Це, у свою чергу, знижує залежність від зовнішніх фінансових потоків і відкриває шлях до поступової трансформації системи.
Deutsche Bank підкреслює: головна загроза нафтодолару – це не інша валюта, а зміна самої структури світової енергетики. Якщо світ почне відмовлятися від нафти і газу як основного джерела енергії, вся система, побудована навколо торгівлі вуглеводнями, почне втрачати фундамент. І тоді питання не в тому, в якій валюті торгується нафта, а в тому, чи буде вона взагалі відігравати колишню роль.
Історія вже бачила подібний сценарій. Після нафтової кризи 1973 року країни почали активно інвестувати в альтернативну енергетику, створювати стратегічні запаси і диверсифікувати джерела енергії. Сьогодні ми спостерігаємо схожий процес, але в значно більш технологічному і прискореному вигляді.
Особливу увагу в аналізі приділено технологічній стороні. Системи на кшталт mBridge показують, що альтернативна фінансова інфраструктура вже існує і функціонує. Розрахунки в таких системах можуть займати секунди, тоді як традиційні міжнародні перекази через SWIFT тривають дні.
Зростання розрахунків у юанях із регіонами Південно-Східної Азії на десятки відсотків за кілька років підтверджує: перехід уже триває. І це не теорія, а статистика. Тут проявляється важливий історичний момент: перехід від однієї резервної валюти до іншої – процес не швидкий, але неминучий, якщо змінюються умови. Колись таким самим чином британський фунт поступився місцем долару – і це зайняло кілька десятиліть, супроводжуючись двома світовими війнами та зміною глобального балансу сил.
Долар і надалі залишається домінуючою світовою валютою, але його статус уже не виглядає таким непорушним, як раніше. Війна навколо Ірану лише посилює процеси, які почали розвиватися задовго до неї.
Якщо дивитися без ілюзій, система нафтодолара не руйнується за один день. Вона повільно втрачає монолітність, поступаючись місцем більш фрагментованій і багатополярній моделі. Десь нафта й надалі торгується в доларах, десь – у юанях, а десь з’являються гібридні схеми розрахунків. І, як це часто буває в економіці, усе вирішують не гасла, а інфраструктура. А вона вже будується. І будується швидше, ніж багато хто звик помічати.
ВІДМОВА ВІД ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: Усі матеріали, представлені на цьому сайті (https://wildinwest.com/), включно з вкладеннями, посиланнями або матеріалами, на які посилається компанія, призначено винятково для інформаційних і розважальних цілей, і їх не слід розглядати як фінансову консультацію. Матеріали третіх осіб залишаються власністю їхніх відповідних власників.