Історія валлійця Джеймса Гауеллса давно стала легендою криптосвіту: людина випадково викинула жорсткий диск із 7 500 BTC, а коли через роки біткоїн зріс у ціні, спробувала переконати міську раду дозволити розкопати сміттєзвалище. Рада, звичайно, відмовила — не так часто влада йде назустріч бажанням громадян перевернути весь міський полігон.

Але за комізмом історії ховається сувора правда: у біткоїні немає кнопки «забув пароль», і якщо ключ втрачено, монети зникають для власника назавжди. І Гауеллс — далеко не єдиний герой таких драм початку криптоери. За різними оцінками, приблизно кожен п’ятий біткоїн знаходиться у статусі «живий, але недоступний». Баланс є, рух неможливий. Ці монети продовжують існувати в блокчейні, але назавжди випадають з обігу, формуючи природний дефіцит, який стає важливою особливістю BTC як активу.

Поняття «загублений біткоїн» не означає зникнення монети з блокчейну. Вона досі видима в мережі — просто ніхто більше не може підписати транзакцію. Так відбувалося найчастіше у перші роки розвитку крипти, коли біткоїни зберігали на старих ноутбуках, флешках, випадкових дисках, які викидали разом зі старою технікою. Люди ще не сприймали BTC як щось цінне, тому ніхто не думав про резервні копії. Аналітичні компанії відзначають, що левова частка таких втрат припадає саме на період 2009–2013 років.

Не менше драм розгорталося навколо сид-фраз і паролів. Найвідоміша історія — програміст Стефан Томас, який забув пароль від диска з 7 002 BTC і тепер живе поруч із пристроєм, що може зробити його мільярдером, але не робить. Подібних випадків тисячі, просто про них не пишуть у новинах: адреси без руху роками чітко видно в блокчейні і поступово класифікуються як втрачені.

Ще одна велика категорія втрат — смерть власника без переданих спадкоємцям ключів. Банківські рахунки можна відновити за документами, а біткоїн — ні. Якщо приватний ключ нікому не був відомий, монети залишаться в мережі назавжди, наче законсервовані. Особливо багато таких випадків серед ранніх користувачів, які тоді ще не передбачали, що їх цифрові монети переживуть їх самих.

Трагедії бувають і іншого роду: монети відправляють на валідні за формою, але фактично «мертві» адреси. Мережа чесно виконує транзакцію, але якщо приватного ключа до адреси не існує, BTC перетворюються на цифровий еквівалент золота, закатаного в бетон. Так з’являються знамениті burn-адреси. Іноді користувачі відправляли кошти на адреси інших мереж, де доступ також неможливий. І є особлива категорія — давні монети, здобуті ранніми майнерами і так ніколи не використані. Вони десятиліттями залишаються неторкнутими і, швидше за все, теж втрачені.

Усі ці розрізнені історії створюють загальний ефект: від 15% до 20% усіх біткоїнів, за оцінками аналітиків, більше ніколи не потраплять в обіг. І це має глибокі наслідки для ринку.

Формально максимальна пропозиція BTC становить 21 мільйон, але реальний доступний обсяг значно нижчий. За свіжими даними 2025 року, щороку втрачається близько 3,3–4% монет — більше, ніж добувається після останнього халвінгу. Таким чином, дефіцит у системі зростає природним чином, і кожен загублений гаманець посилює дефляційну модель біткоїна.

Це зменшує потенційний тиск продажів: монети, що лежать на «мертвих» адресах, ніколи не потраплять на біржі навіть під час паніки. У результаті залишені «живі» монети концентруються у довгострокових холдерів і великих гравців. Ринок стає більш чутливим до кожного великого руху в мережі: один транш може мати набагато сильніший вплив, ніж якби всі 21 мільйон BTC були доступні. Саме тому інституційні покупки все частіше викликають ланцюги різких рухів ринку — ліквідність стала щільнішою та реактивнішою.

Парадоксально, але загублені біткоїни укріплюють і нарратив «цифрового золота». Як золото дорожчає, коли родовища недоступні, так і біткоїн дорожчає, коли частина пропозиції зникає з обігу через людські помилки. Це підсилює філософію холдингу: чим довше люди тримають монети, тим цінніший залишається доступний обсяг.

Виникає природне питання: чи можна повернути загублений біткоїн? Майже завжди відповідь буде «ні». Блокчейн не піклується про долю власника — він лише перевіряє ключі. Якщо ключів більше немає, історія завершена. Рідкісні успішні спроби відновлення базуються на тому, що дані насправді не були знищені повністю: забута резервна копія, збережений сектор диска, записана колись сид-фраза. Але це винятки. Якщо ключі знищено фізично або пароль до зашифрованого сховища втрачено назавжди, шанс дорівнює нулю.

Тому єдина розумна стратегія полягає не у спробах відновлення, а у запобіганні втрат. Сид-фразу слід зберігати в кількох місцях, роздільно і на фізичних носіях, а не в хмарах або галереях смартфона. Холодні гаманці, апаратні пристрої і схеми multisig зменшують ризик людських помилок і компрометацій. Важливо не лише правильно зберігати доступ, а й планувати передачу його близьким, щоб монети не розчинилися разом із власником, як це сталося з багатьма ранніми ентузіастами.

У підсумку біткоїн нагадує строгого вчителя старої школи: помилок не прощає, поблажок не дає, а урок засвоюється на все життя. Втрати монет стали частиною його економіки, елементом, який зменшує доступну пропозицію і робить залишки BTC ще ціннішими. І чим більше ринок усвідомлює, що кожна помилка створює новий цифровий «скриньку без ключа», тим обережнішими стають інвестори. У світі без посередників ціна не лише зростає — за неуважність доводиться платити.